Це... це... це... О-о-о-о!!! Якщо це не побачиш своїми очима - зрозуміти захват і охи тих, хто бачив, буде важко.

От я, скажімо, цей будинок бачила на десятках фотографій. Ну і що,  ну і будинок, а що в нім такого? Ну, український модерн, ну вікна шестикутні, ну майоліка, герби, півники та вітражі. І що?!??

Коли він проплив, так трішечки боком, повз вікна маршрутки в Полтаві, я зойкнула і стурбованою скоромовкою попросила водія випустити нам тут, негайно, бо ми приїхали.

О яка вона, сила краси :).

	Історична довідка

Будинок земства будували в 1903-1908 роках. Над проектом та його втіленням в життя працювали архітектор В.Г. Кричевський, художники С.І. Васильківський та М.С.Самокиш. Імена які, правда?

Роботами Сергія Івановича Васильківського щедро були прикрашені підручники з української мови та історії - ми росли на цих видах України, ми писали по ним твори.

Випускник Ніжинської гімназії Микола Семенович Самокиш - теж майтер живопису, але прославився як баталіст. Та сама історія: його козаками щедро засіяні сторінки історичних книжок. Його ім'я носить кримське художнє училище.

Василь Григорович Кричевський - ім'я менш відоме, але така вже доля архітекторів, це ж не поп-зірки.

Ціле сузір'я знаних, шанованих майстрів. Вони не могли зробити абищо - вони створили шедевр.

Будинок зводили з цегли. Він двоповерховий, має підвал та мансарду, високий дах. Центральна частина будівлі фланкована двома башточками. Чотиритомник розумно підказує, що при створенні земської управи її автори використали традиційні мотиви української дерев'яної архітектури: вони вгадуються в ступінчастому завершенні башточок, зрізаник кутах віконниць та дверей, навіть в кронштейнах карнізів. Кольорові майолікові вставки та ряд поліхромічних керамічних гербів міст Полтавської губернії на фасаді були виконані учнями Миргородської керамічної школи. А оформлення інтер'єрів кахлями, живописом, різьбленням по дереву заставляє ходити по приміщенням з відкритим ротом: це ж неймовірно!

Немає більш української будівлі в Україні - ось мій вердикт, якщо він вам потрібен. Це квінтесенція, це витяжка з самого серця українства, це крещендо народного мистецтва в професійних руках майстів.  

Не дарма Микола ІІ так обурився ним під час відвідин міста в 200-ту річницю Полтавської битви (1909). "Стиль дома исполнен как бы для прославления малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства", - заклеймив він управу. Хха.

	Бунін, війна та інші факти.

Що цікаво: будинок управи виріс на місці свого попередника: первісна управа була тут збудована в 1871 році, але її розібрали в 1901 р.

Та споруда теж могла похизуватися: хай не такою вишуканою архітектурою, то Іменем, яке прогриміло на весь світ. В земській губернській управі в Полтаві з 1892 по 1895 роки працював великий майстер російської літератури Іван Бунін. Його призначили хранителем архіву земських видань. Саме з його автобіографічної повісті "Життя Арсеньєва" ми можемо довідатися, якою була управа-попередниця (та її частина, де працював молодий письменник): "довга склепінчаста кімната в напівпідвальному поверсі"

Щоправда, на той момент він був ще маловідомим письменником (ну 22 роки всього, ну ж не всі такі, як Любко Дереш!), хоча й друкувався вже в "Полтавських губернських відомостях".

Саме в Полтаві Бунін вперше почув про Максима Горького.

В роки Другої світової війни будинок полтавського земства згорів. В 1964 році відновлення споруди нарешті завершили: над ним працювали архітектори Н.Костирко, В. Крачмер, Н. Квітка, Д. Гольдінов, інженер Г. Борщ та інші спеціалісти.

	Краєзнавчий музей.

Зараз в цьому розкішному будинку розмістився Полтавський краєзнавчий. Музей цікавий, раджу відвідати. Він веде свій родовід ще з червня 1891 року, коли професор В. Докучаєв, колекціонер та географ, створив у місті музей натуральної історії. Основою збірки послужили речі, які були знайдені в Полтавській губернії під час експедицій під керівництвом професора. Досліджувалися грунти Полтавщини, її флора та фауна. Гербарій та колекція зібраних грунтів і стала основою першого полтавського музею, який відкрився в вересні 1891 року.

Зараз теж кілька перших залів музею традиційно віддані саме тваринному та рослинному світу цього краю - а також його колишнім мешканцям. Мік був у захваті від скелету мамонта (хоча відвести його в Палеонтологічний в Москві я намагаюся вже кілька років :)).  

До речі, той перший полтавський музей і розміщався практично на цьому ж місці: в трьох кімнатах флігелю земської управи.

В 1916 році колекція музею поповнилася щедрим дарунком від полтавчанки О.Н. Скаржинської: 20 000 експонатів і наукова бібліотека на 4 000 томів. Ого.

Революція прогриміла над краєм, змінюючи більшим чином вивіски, а не суть музею: з 1920 року він називався Центральним пролетарським музеєм Полтавщини. А от фашисти музей не пожаліли, розграбували в перші ж дні окупації. Матеріали про підпалення колишньої управи земства та розграблення колекції були представлені на Нюрберзькому процесі. З них дізнаємося, що було знищено та вкрадено експонатів з порцеляни - 300 штук, дерев'яних виробів - 600 штук, виробів з скла - 500 штук, зброї - 500 екз., гончарних експонатів - 3 000 штук, вишивок - 300 штук. Повністю було знищено кабінети М.В. Гоголя, І. П. Котляревського, Панаса Мирного та О. Тесленко. Згоріли документи і реліквії Полтавської битви, настінне панно роботи С. Васильківського.

В грошовому еквіваленті таке оцінити майже неможливо.

Але музей вижив. Зараз його експозиція представлена в 35 залах і складається з більш як 200 000 екземплярів. Тут можна побачити унікальну колекцію старих українських килимів та плахт, тут стоять, склавши на животі руки, кам'яні баби з степів, тут зберігаються дзвони Успенського собору, тут відтворено кімнату аристократів Полтавщини ХІХ столітя - і інтер'єр простої селянської хати, тут не обійшлося без знаменитої опішнянської кераміки. Є зброя - бунчуки і булави, шаблі і лати. Є невеличкий стенд зі східними речами - скажімо, там можна побачити чайничок з Китаю, прикрашений зображеннями китайців з німбами над головами.

Одне лише можа завадити вам у відвіданні музею: середа. А в інші дні Полтавський краєзнавчий працює. :)

	Ще ілюстрації:

Хол - це щось неймовірне. Скіфські баби не реагують на відвідувачів. Медитують. Двері до музею - теж витвір мистецтва. Китайці з німбами?

Чумацькі воли тягнуть воза на другому поверсі музею. Зал, розписаний Васильківським та Самокишем. Герб на фасаді.