З природою тут справді все ОК. І з висвітленням місця в класичній літературі теж. А от з палацем...

Координати: 48°39′44″ пн. ш. 27°14′41″ сх. д.

400 ж.

Садибу купити не бажаєте? Справжню. З історією. В історичному місці.

На таку рекламну затравку мали б клювати десятки бізнесменів і грошових мішків: мати власний палац "з історією" зараз трендово. Та чомусь колишній маєток Патона (чи то діда, чи то дяді відомого академіка, чиїм ім'ям у Києві названо міст) все так само помирає безхозним.

Знаєте чому? Я, здається, здогадуюся.

	Патони і Гектори

Справа в тому, що Хребтіїв - це глуш як вона є. З жахливими дорогами, з шаленою віддаленністю від багатьом вже звичних цивілізаційних вибриків на кшталт гарних лікарень, гіпермаркетів, кінотеатрів і Wi-Fi.

Це південь Новоушицького району, а така локація сама по собі вже діагноз. Хоча з природою тут все більш ніж добре: Хребтіїв тому й Хребтіїв, що знаходиться на ХРЕБТІ. Не гірському - але все таки. З одного боку повноводний Дністер, з другого річечка Динилівка, з третього ще одна притока Дністра, карта-кілометрівка не знає її назви. З трьох боків вода, виходить. Он, Куражин часом видно - це сусіднє село, пташці - крилом подати. Людині, якщо вона не хоче спускатися з гори, мокнути в річці і дертися в гору - доведеться робити неабиякий гак, і в цьому й є сенс глухомані. Тут до всього ДАЛЕКО.

Але ж стратегічно як гарно - ота вода з трьох боків - і високі дністровські кручі! Давні русичі це вже чудово розуміли - і залишили по собі у спадок городище на трикутному мисі на високому лівому дністровському березі. Городище колись досліджував археолог П.О.Раппопорт і довів, що воно походить з Х століття.

Та що там давні слов'яни! Хребтіїв відомий кожному, хто читав трилогію нобелівського лауреата Генріка Сєнкевича, а саме її заключну частину, роман "Пан Володийовський". (Якщо ви не читаєте твори нобелівських лауреатів, то я навіть і не знаю). Пан Генрік нічого не придумав (ну крім діалогів і лав-сторі, ага). Саме в Хребтієві знаходився дерев'яний оборонний замочок "Гектора Кам'янецького", Міхала-Єжи Володийовського. Гектор Хребтіїв обрав не дарма: через село в ті часи йшов шлях з Польщі на Туреччину, з Кам'янця (до якого було 70 км) на Хотин. Тоді схожі оборонні пункти стояли над Дністром аж до Рашкова. Cаме в XVII ст. Хребтіїв встиг побути навіть містечком: бо ж стратегічність, пам'ятаєте? Тут проживала і дружина Володийовського... Хто сказав Бася? Ніяка не Бася, Бася на совісті нобеліата, а справжню пані Володийовську звали Христиною. Була вона господарча і практична, далекоглядна, допомогла чоловіку у 1671 р., за рік до турецької навали, набути за 6 тисяч злотих три села у Габріеля Сильницького (Шатаву. Cвистівку, яка потім стала Михайлівкою і гриміла в ХІХ ст. своїм шикарним палацем та парком, і Блищанівку).

Про Хребтіїв навіть згадував коронний гетьман і майбутній король Польщі Ян Собєський:

"В Хребтійові мiж Кам'янцем і Могилeвом, в митрополії всяких опришків та розбійників, де тепер заснована фортеця, стоять хорогви генерала подільського Потоцького, татарська хорогва подкомарія подольського Лянцкоронського, хорогва пана Квятковського, подстолія примиського. Туда же відряджено 60 драгунів з регіменту (полку) пана Лінкгауза та козацький полк Мотовила. Комендантом того пункту є Володийовський, стольник пeремиський".

10 місяців пробув у Хребтіїві Володийовський: з листопада 1671 р. аж до війни, до серпня 1672 р., коли він зустрів смерть під мурами Старої Фортеці.

В 2003 р. з видавництвом "Оіюм" я була в Хребтіїві - наївно сподівалися знайти хоч щось по Володийовському. Звісно не знайшли. А про маєток тоді я не знала. Не дивно: про нього не знали й Урбанський з Афтаназі.

Дізналася лише в лютому 2008 року. Про палац було відомо лише те, що він П-подібний у плані. Небагато. Реальність вбивала: споруда помирає на очах. На початку 1990-х її було відремонтовано, а потім покинутто напризволяще. Видно, що фасад було оббито плиткою - її селяни видерли з м'ясом. Колись був ганок з колонами, та вже немає. Дах обвалився, але подекуди ще помітні ліпні розетки. Колонна зала викликає коктейль емоцій, суміш жалості і цинізму. Від парку не лишилося нічого. В одному з колишніх флігелів - магазин. І під палацем, і під флігелем - пивниці.

Селяни розказали, що палац звели для Патонів у ХІХ ст. за проекттом місцевого архітектора Антоновича. Більше нічого путнього вони не знали. Розказували, скільки народу приїздить сюди на відпочинок влітку - гарно, вода з усіх боків, беріть палац, ну купіть, ну ж не пошкодуєте...

Шкода, я навіть ціну його не знаю. :)