Білогір'я - селище міського типу, райцентр на півночі Хмельниччини.
Вперше поселення згадується пд 1441 роком під назвою Лхівці (в цій місцині селилося багато вихідців з Мазур, тому така і назва).
У 1563 році тут спалахнуло велике повстання, яке охопило всі села Ляховецького ключа.
В Ляхівцях було зведено досить могутню дерев"яну фортецю на острові посеред ставу. Землю для острова возили човнами полонені турки та татари.
Восени 1648 року жителі Ляховець та навколишніх сіл захопили місцеву фортецю, знищили шляхту і після бою з королівськими хоругвами рушили назустріч військам Б. Хмельницького, які зосреджувалиь в районі Пиляви.

	Стаття про аріан з газети"Є!":

Наполеон Орда. Ляхівці, вид на домініканський та парафіяльний костьоли. Костьол домініканський звів Сенюта в 1612 році. Гравюра ІІ половини ХІХ ст.

Арiани Волинi
У ХVI столiттi Захiдну Європу охопив реформацiйний рух. Послiдовники Лютера, Кальвiна, Социна та iнших реформаторiв-протестантiв з'являються i на теренах України. Волинь i, зокрема, землi нашого краю стають мiсцем розповсюдження найрадикальнiшої реформаторської течiї - арiанства.
Давнi арiани
Арiанство як течiя в ранньому християнствi виникло в IV столiттi й дiстало назву вiд iменi священика Арiя з Олександрiї. Згiдно з його вченням, син Божий Христос є творiнням Бога, отже, вiн - не Бог, а людина з божественною здатнiстю. Цим самим вiн заперечував єдину сутнiсть божественної Трiйцi - один iз основоположних догматiв християнства.
Вiд 336 до 381 року арiанство було офiцiйно визнане релiгiєю Римської iмперiї, але пiсля засудження його на Константинопольському соборi як єресi перемагає i стає державною релiгiєю ортодоксальне християнство.У ХVI столiттi, коли широкий соцiально-полiтичний рух проти католицької церкви охопив країни Захiдної Європи, вiдродилося й рiанство. Бiля витокiв вiдродження стали iталiйцi Лелiй i Фауст Социни. Вони збагатили арiанство гуманiстичними iдеями i почали активно пропагувати своє вчення. Саме тодi арiанство дiстає ще одну назву - соцiанство.
Як i їхнi попередники, арiани ХVI-ХVIII столiть заперечували догмат Трiйцi. Згiдно з ученням Социна, об'явлення - основне джерело й пiдвалина вiри. Щодо тлумачення Святого Письма, людському розумовi надавалася повна свобода, оскiльки Бiблiя не мiстить нiчого, що б суперечило тому. Отже, прихильники арiанства виступали проти таїнств, релiгiйних свят, поклонiння iконам, дотримання постiв.
Квiтуча доба арiанства
1579 року Ф.Социн переселяється до Польщi i там органiзацiйно об'єднує розрiзненi арiанськi громади. Вiдтодi й аж до 1638 року, коли королiвський уряд почав гонiння на арiан, тривала квiтуча доба iснування цiєї течiї. Наприклад, в Українi ХVI-ХVIII столiть серед 120 реформацiйних громад бiльшiсть були арiанськi. Дiяли вони переважно на Волинi. Показово, що арiанством захопилися найбiльш маєтнi та впливовi представники української шляхти - нове вчення давало їм можливiсть вiдчути хоча б духовну окремiсть та незалежнiсть вiд польського уряду.
До того ж арiанство приваблювало певною долею вiльнодумства, своєю увагою до освiти та iнтелектуального розвитку своїх послiдовникiв.
За короткий час iдеї Социна прийняла бiльшiсть волинської шляхти, перетворивши свої маєтки на осередки нового вчення. Визначнi громади виникають i на територiї нашого краю - в селах Хорошевi, Тихомелi (нинi обидва в Бiлогiрському районi), Великої Радогощi (нинi Iзяславщина), мiстi Полонному. Але одним iз найпровiднiших центрiв арiанства не лише у нас, а й у всiй Українi стають Ляхiвцi (нинi Бiлогiр"я).
Арiанська Мекка - Ляхiвцi
З 1538 року Ляхiвцi належали старовинному роду Сенют. Будучи ще православним, Федiр Сенюта наприкiнцi ХVI столiття надає у своїх володiннях притулок арiанам. Старший син Федора - Павло спочатку вiдступає вiд вiри батькiв i приймає католицтво, а згодом вирушає з паломницькою метою до Риму, аби вiдвiдати Ватикан. Але звiдти, несподiвано для всiх, Павло повертається... щирим арiанином. Вiн засновує в Ляхiвцях арiанську громаду, запрошує до неї всiх пасторiв, закладає соцiанську школу i вже до кiнця життя
залишається прихильником цього вчення. Що тодi сталося в Римi з Павлом, так i залишилося таємницею.
Слiдом за Павлом приймає арiанство його молодший брат Петро, що володiв Радогощею, та племiнник Авраам - власник Тихомеля. Безмежнi олодiння Сенют (а це майже 100 сiл та 15 мiстечок) з центром в Ляхiвцях стають найвизначнiшим осередком арiанства. Сюди з'їжджаються кращi просвiтителi та пастори вчення арiанського, зокрема, вiдомий икладач арiанської академiї та письменник Ян Стоїнський, вчений та лiтератор Петро Моршковський та iншi.
Проте арiанська iдея не заторкнула широких мас, так i залишившись релiгiєю елiтною та шляхетною. Можливо, тому, потрапивши 1638 року пiд тиск i гонiння з боку католицької церкви, а з 1648 року у вирiй визвольної вiйни Б.Хмельницького, арiанство приходить у повний занепад. До того ж, нове поколiння волинської шляхти звертає свої погляди до католицької церкви. Що стосується долi арiанських громад, то вони, як правило, зникають одразу пiсля смертi їхнiх покровителiв. Так сталося i в Ляхiвцях пiсля смертi Павла Сенюти 1639 року.
То все лежать Сенюти
До кiнця ХVII столiття арiани остаточно зникають з українських земель. Останнi їхнi представники розвiялися по свiту - частина згубилася в Угорщинi i Трансильванiї, частина - десь у Голландiї та Прусiї. Але ще в народi довгi роки жила пам'ять про Сенют-арiан. Люди, вказуючи на кургани, що розкиданi на Ляховецьких землях, неодмiнно казали: "То все лежать Сенюти".
Дiйсно, у арiан був обряд ховати померлих на вiдкритiй мiсцевостi, переважно на горбi, у неглибоких могилах, насипаючи над нею земляний курган. Кожному небожчику в руки вкладали металеву дощечку з написом "Scio cui crediti" ("Знаю, кого вверяю"), а поруч з тiлом - закорковану пляшку з покладеним всередину листом з коротким життєписом померлого. Всерединi такого курганного кладовища будували кам'яну вежу-каплицю. До речi, така арiанська вежа-каплиця збереглася на Тихомельському городищi поблизу Ямполя Бiлогiрського району. Ця споруда ХVIII столiття є унiкальною пам'яткою iсторiї та архiтектури, яка не зустрiчається в жодному мiсцi України.
Сергiй ЄСЮНIН