Вид на 250-тисячне місто з замку сельджуків.

Де це: Туреччина, Середземноморський берег, область Анталія.

Як добратися: 135 км на схід від Анталії комфортні автобуси проїжджають за 2 години. Залізниці в цій частині країни немає.

	Судак по-турецьки (це не рецепт!)

Аланья - гарне, дзвінке слово. Візантійське ім'я міста було менш привабливим для сучасного вуха - Калонорос. Перейменував місто Ататюрк в 1935 р.
В ХІІІ ст. поселення захопили сельджуки - ті самі пірати, але зі східним акцентом. Султан Алладін Кейкубад в 1221 р. відбив Калонорос в царя Кіра Варта і зробив з християнського міста сельджукську штаб-квартиру. Це була зимова резиденція з палацом. А потім тут ще були єгипетські мамелюки і кіпріоти. Ось. Загалом страшезно нагадує Судак.

Вартість проїзду з анталійського автовокзалу - 10 лір з носа в одну сторону, тривалість поїздки - 2 години (135 км). Від автовокзалу в Аланьї кілометри два до підйому на гору, де збереглася наймасштабніша сельджукська фортеця (більш як 80 (!) башт і близько 140 (!) бастіонів) - можна пройти морем, там справді найкращі пляжі на всьому середземноморському узбережжі. Інформаційний центр знаходиться біля підйому на гору, звідти ж щогодини до замку йде автобус. Ми йшли пішки, бо чекати 20 хвилин було ліньки.

Карти можна взяти в інфо-центрі і в будь-якому готелі по дорозі.
Сама фортеця знаходиться на півострові, місто (250 000 жителів, по турецьким міркам - фігня, не варто й згадувати) оточує замкову гору з всіх боків. З півночі підступають гори Таурус.
Піднімаєшся все вище, нарешті - стіни, ворота. Хитрий турок хотів нас за 10 лір провести якимись альпіністськими стежками, ми на шару пройшли нормально. :) Путівник пише, за вхід треба заплатити 5 лір, але в нас ніхто грошей не брав.
На території замку закохано верещать коти, живуть і ховають своїх мерців у пальмово-кактусових зарослях люди. Більшість башт стоять на територіях чужих городів. В давніх розвалинах - сучасні могили. Ну але ж є і стара ринкова площа, муровані цистерни для води, мечеть, візантійські церкви і інші цікавинки. Найцікавіша цікавинка - місце вибросу непокірних в море. Напевно. Не знаю. Місце й місце. Високе тільки. Дуже.

З гори чудово видно Кизил-куле, Червону башту.

На території фортеці розташувалося чимало споруд, варто побачити й мечеть Сулеймана (1231, перебудова в 1530-1560). Потім можна спускатися до міста.

В Кизил-куле розміщено етнографічний музей. Дуже дешева плата за вхід (2 ліри, десь близько 7-8 гривень) стає зрозумілою після оглядин експозиції: на першому поверсі лише фотографії і стенди, на другому - старі двері в шалених кількостях. Проте вище є оглядовий майданчик, і за нього пробачаєш туркам усе. З неї видно і фортецю, і унікальні верфі біля моря, і башту-арсенал.

З порту відпливають яхти і кораблики (5 євро з носа), в програму прогулянки входить відвідування антальївських печер. Мені на кораблі не можна категорично, мене нудить навіть в ліфтах. А шкода.

	Картинки

На такому кораблику не в сезон годинна прогулянка коштує 5 євро. Пляжі тут найкращі на всьому узбережжі.

Мечеть Сулеймана (1231, перебудова в 1530-1560). Вид фортеці з Кизил-куле. Знову фортеця. Апельсиновий рай.