Про цю споруду я знала давно - відколи Денис Шашенок ощасливив всіх українських краєзнавців, здобувши в нерівній боротьбі з бюрократією реєстр пам'яток місцевого значення Хмельницької області. Я знала, що місцевий палац було зведено у І половині ХІХ ст., що якийсь час тут була якась незрозуміла Академія мистецтв, а зараз там міститься школа. Ні А.Урбанський, ні Р.Афтаназі палац не згадували - я припустила, що він належав комусь з російської або української шляхти. Більше інформації вдалося отримати у Водичках - від сільських інтелігентів.
(Хоча, здається, всі жителі Водичок і так знають: палац колись належав панам Залєським. Ну або Залеським).
Одноповерховий початково палац у 1825 році звела таки польська магнатерія - і це були саме Залеські (як і в сусідніх Дзеленцях). Ще конкретніше - Вільгельм Залеський (1806-1878). В руках його нащадків Водички й залишалися до буремного революційного часу. Другий поверх з'явився пізніше, коли - невідомо. Планування кімнат було анфіладним. Колись на став під палацом можна було милуватися з тераси - де вже зараз та тераса? Там же, де й італійський паркет, білі кахлеві п'єци, оранжерея та легендарний (а раптом і трішечки реальний?) підземний хід за межі маєтку...
Хід в легендах йде в комплекті з валом (три метри у висоту!), який оточував двір - і який розрівняли вже після Другої світової, коли через колишній маєток Залеських пролягла дорога. Вал і хід - супутники не так палаців, як замків, але чи був колись у Водичках укріплений двір, я не знаю. Зате знаю, що парком у Водичках займався сам Діонісій Міклер. Практично нічого від того парку не лишилося. Як і від гуральні, яка належала Залеським та розміщувалась недалеко від маєтку.
Що є - маскарони над входом; залишки неоготичного шаленства на стелі одного з класів, ліплення ще в кількох приміщеннях, старий підвал і кілька грубок.
Школа в'їхала в колишній палац у 1925 р. Спочатку початкова, з 1930 р. - семикласна. Тоді ж у палаці запрацював - це ж треба - колгоспний університет самодіяльного мистецтва (а.к.а. Академія Мистецтв артілі "Шлях Леніна") - діяв він вісім років, до 1938 р. і приютив таланти з усієї України, Росії, Молдови. А чого ж, непогане місце для університету - тут вам і готика, і колонний зал, і ампір, і давньогрецькі мотиви. Герми-маскарони колись височіли на здвоєних колонах - зараз їх мало що взяли в негарну "шубу", та ще й об'єднали в якісь незугарні стовби. Залишки радянського ідіотизму: от є балкон? Є. А вийти на нього неможливо: вхід замурований.
З 1938 по 1966 рр. у палаці був дитячий будинок. Зараз - школа (учнів тут десь зо 30 всього) і садок.
Шкода, але жодного архівного фото я не знайшла. Бачили? Поділіться :о).
