Колишня слава Славути.

Славута - місто районного підпорядкування, розташоване на правому березі Горині, при впаданні у неї мілководної річки Утки. Лежить місто в 151 км. на північ від обласного центру.
Територія Славути була заселена ще з доби неоліту. В урочищі Вершині було досліджено залишки поселень і курган епохи бронзи, знайдено речі часів черняхівської культури.
Перші письмові згадки про Славуту зутрічаються в документах XVIIст. На перших порах на цьому місті існувало два поселення - Деражня і Воля, у яких 1629 року налічувалось відповідно 40 і 33 дими. Села належали князям Заславським. Близько 1634 року Деражню і Волю було об"єднано. Нове поселення спочатку називали Славутиною, згодом - Славутою.
Швидко зростала кількість населення. У 30-хрр. XVIIст., коли Славута перетворилась на містечко, сюди переселилися 20 селян із сусідніх сіл Могилн, Княгинина, Білобережжя, Заруддя.
Наступні згадки про місто зустрічаються в актах за 1650, 1651, 1653рр. У 1708 і 1709рр. містечко було розорене польськими та шведськими військами.
Наприкінці 17 ст. славутський маєток перейшов до Любомирських, а з 1703 року став власністю Сангушків. Сангушки - волинський князівський рід герба Погоня. Належність до цього герба свідчила про литовське великокнязівське походження. Сангушки вели свій родовід від князя Ольгерда і відносились до вузького кола "головних княжат", які входили до складу Великої ради русько-литовської держави. (Це також князі Острозькі, Корецькі, Збаразькі, Заславські та ін.) Сангушки обіймали адміністративні посади на Брацлавщині, починаючи з середини XV століття. Зокрема, Василь Сангушко став брацлавським і вінницьким намісником в 1443-1445 роках. Традицію продовжив його небіж Андрій Олександрович, який виконував аналогічні обов`язки на початку XVI століття. Наступне покоління Сангушків отримало на Брацлавщині великі земельні пожалування. Федір Андрійович Сангушко, маршалок волинської землі, став у 1544-1547 роках вінницьким і брацлавським старостою. Ще раніше, протягом 1516-1517 років вінницьке і брацлавське намісництво обіймав його брат Роман Андрійович. В другій половині XVI століття родину Сангушків прославив князь Роман Федорович, "улюбленецькороля Сигізмунда Августа", польний гетман литовський. Блискучий полководець часів Лівонської війни, він декілька разів громив російські війська, захопивши в полон немало ворожих воєвод. В 1569 році князь Роман продовжив переможну серію битв, розсіявши поблизу Умані татарську армію.За свої подвиги він одержав брацлавське і вінницьке староство, а в 1566 році став брацлавським воєводою. В цій якості Роман Сангушко був присутній на Люблінському сеймі, котрий юридично закріпив створення об`єднаної польсько-литовської держави - Речі Посполитої. Брацлавським воєводою Роман Федорович залишався до 1571 року, коли помер у 34-річному віці. В ці роки був побудований родинний замок у Ізяславі. В наступні десятиріччя Сангушки продовжували відігравати помітну роль в політичному житті Брацлавщини і Поділля, хоча на подібні висоти претендувати їм вже не доводилось. Правда, Григорій Львович Сангушко-Кошерський в 1598-1601 роках був брацлавським каштеляном, а його син Адам-Олександр в 1621-1630 роках обіймав посаду подільського воєводи.
Кажуть, усипальниця славетного роду знаходиться і зараз у соборі святої Дороти.
Місто славилось своїм хлібом, яким торгували навіть в Гданську. Надане Славуті в 1754 році магдебурзьке право пожвавило розвиток ремесел та торгівлі. Тоді ж деякий час працювала приватна друкарня.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії місто залишилось власністю Сангушків і стало їхньою головною резиденцією. Старий, збудований в XVIIст. замок князь перебудував на палац, навколо якого розкинувся великий парк. У палаці була багата бібліотека з колекцією рідкісних книг, картинна галерея, в просторих залах якої розміщувались чудові реліквії-оригінали - картини-полотна кращих польських художників, видатних майстрів старої італійської, фламандської школи. Галерея оцінювалась вже тоді мільйонами карбованців. Тут були також цінні зібрання рідкісних картин видатного геніального фламандського живописця кінця XVI і початку XVII століть П.П.Рубенса: "Життя Марії Медічі", "Лихо війни", "Селянський танець", "Кермес", "Охота на кабана", "Пейзаж з райдугою" та чимало інших рідкісних картин. Була й багата колекція скульптурних зображень святих, створенних у XVIII столітті видатним італійським скульптором А.Кановою, та дві мармурові статуї святих чудової роботи геніальних рук самого Мікеланджело тощо.
За чудовим князівським парком, через дорогу знаходився "Звіринець" - обгороджена ділянка лісу, де серед джерел росли сосни та дуби. Над головним джерелом була влаштована білокам'яна капличка, а поруч - невеличкий став, навколо якого розташовувалися годівниці для звірів (тут були зайці, лисиці, дикі кози, кабани, олені).
Князь Р.В.Сангушко особливу увагу приділяв стародавньому кінному заводу, одному з найстаріших і найвідоміших в Росії і Правобережній Україні. Завод був заснований Сангушками ще у середині XVIII століття. Інша сфера інтереса князя знаходилась в... кумисному лікарняному закладі, заснованому у 1877 році, який вважався одною із найпередовіших і найвідоміших медичних установ. Р.В.Сангушко збудував також гідропатичний заклад (лікування нервових хвороб, недокрів'я, жіночих захворювань тощо), виросший у дубовому лісі поблизу Славути ще у 1864 році. Князь виділяв кошти не тільки для медицини, але й для освіти, заохочував торгівлю. У Славуті була функціонувала двоповерхова лікарня Св. Романа.
Розвитку міста свого часу сприяло будівництво залізниці Шепетівка - Здолбунів. Збільшувалось виробництво на паперовій фабриці та механічному заводі. Виросли нові підприємства: лісопильний, свічковий, пивоварний, миловарний, толевий заводи, каретна майстерня.
У 1865 р. відкрили сільське училище, перетворене з однокласного на двокласне в 1902 році, працювали церковноприходська та комерційна школи, єврейська релігійна школа Талмуд-Тори для бідних правовірних євреїв, школа рабинів. За участю Романа Сангушка була відкрита у 1914 році трирічна парафіяльна польська школа. У маєтку князя були два притулки для непрацездатних та дітей, безкоштовний шпиталь, кредитна установа. Р.В.Сангушко значну суму грошей витрачав на благодійні цілі, допомагаючи нужденним будь-якої національності.
Резиденці князя складалась з палацу (його зараз побачиш хіба на гравюрах Н.Орди та старих поштівках), парафіяльного костелу св. Дороти (1825), православної церкви Різдва (1819). Церква була споруджена на кошти прихожан за активною участю князя Євстафія Ієронімовича Сангушка.
Палац був споруджений у стилі італійського ренесансу наприкінці ХVIIIст. внаслідок перебудови старого палацу, що належав князям Заславським та Любомирським. На головному фасаді на металевому щиті красувався родинний герб Сангушків.

Свідоцтва епохи: уривок з "Ілюстрованого путівника Південно-Західною казенною залізницею (АндреевП.П., Київ, 1890)

В Славуті заслуговує на увагу палац князів Сангушків, перебудований наприкінці XVІІІст. з старого палацу; він знаходиться на відкритій височині; навколо, над рікою Горинню, розкинувся величезний гарний парк. У самому домі є велика бібліотека, картинна галерея і велике зібрання рідкісних речей. Бібліотека розміщена в двох великих залах і містить більше 25.000 томів на різних мовах. Тут є і бібліографічні видання, як-от Біблії: Острозька 1581р., Радзивілівська 1568р., Львівська 1577р., є повне зібрання польських хронік, починаючи з Меховіти, Більського, Длугоша, Кромeра; в славутському архіві зберігається багато старовинних рукописів, палімпсести, інкунабули грецькі та латинські. Між рукописами звертають на себе увагу: "Mimimcntum ducum in Ostrog", що відносяться до історії родини Острозьких, листування кн. Сангушків з Сапегами в XVII ст., листи кн. Олександра Острозького, князя Олександра Заславського, листи кн. Сангушків XVІІІ ст., листи Станіслава Лещинського, книга контрактів з 1669 по 1692 рр.: є документи, що з'ясовують епоху смут на Русі, історію козацтва до Богдана Хмельницького т. ін. До складу славутського архіву увійшли сімейні архіви: 1) частина Острозького 2) весь Заславський 3) частина архіву Тарновського і 4) двох згаслих ліній князів Сангушків-Несухоіжсько-Локачевської увесь і Коширської частина, а також третьої, Ковельської лінії, що зараз існує. Найстаріші документи цього архіву відносяться до 1284р., а найновіші до 1703р.
В картинній галереї є картина, що зображує Сигізмунда III на сеймі, на якому гетьман Жолкевський представляє королю взятих у полон російських бояр Шуйських. Картина ця належить пензлеві Фоми Далабели, придворного живописця короля Сигізмунда II. Друга картина зображує перемогу польного гетьмана Литовського, воєводи брацлавського, князя Романа Федоровича Сангушка під Улею в 1568р.
В музеї рідкісних речей є збірка старовинної криці, декілька древніх знамен, шитих на атласі, великий срібний старовинний хрест з розп'яттям, а також багато інших цінних і рідкісних предметів.
На краю парку, що оперезує палац, стоїть католицький костел св. Дороти. Приводом до будівництва стала така обставина: дочка князя Євстафія Ієронімовича Сангушка, вийшовши заміж за його двоюрідного брата князя Карла Сангушка, у 1822р. поїхала за кордон і померла у Римі; перед смертю вона висловила побажання, щоб в Славуті був побудований костел і щоб в його склепі було поховане її тіло. Славутський костел побудований на зразок костелу Св. Євстафія в Парижі і зведений у 1825р.