Село над річкою Рівець відоме ще з 1555 р. Ймовірно, коли татари знищили в ХІІІ ст. двньоруське місто Шелехів, його жителі пішли шукати собі нової долі. Так, начебто, з'явився сусідній з Слобідкою Шелехів. А ще пізніше чи то частина шелехівчан оселилася на вільних землях поруч з поселенням, чи то монахи з монастиря, що був неподалік, а потім раптом пішов під землю, почали шукати собі прихистку. Так виникла Слобідка Шелехівська.
З літописних часів - до Російської імперії. Адмірал Юхим Путятін бачив півсвіту, та найбільше йому припало до вподоби Поділля. Саме тут він і збудував власну дачу (а Глібів тоді як?). Склеп генерала все ще є в селі на цвинтарі, правда, сплюндрований. Від генерала Слобідку Шелехівську успадкували його дочки, Марія і Єлизавета. А вже від них у 1884р. ці землі придбали поміщики Вакарі. Вакарі? Ми ж про Ахматову? Все вірно. Дідусь поетеси, Еразм Стогов, людина не бідна, вирішив збудувати або придбати кожній з дочок (їх було, здається, п'ятеро) дачу на Поділлі, а ще краще - одружити своїх спадкоємиць з подільськими поміщиками-сусідами. Дачі були на невеликій відстані одна від одної. Конкретно Слобідка Шелехівська дісталася Анні Еразмівні - вона одруждилася з сином Вакара. А от її сестрі Інні Еразмівні Горенко чомусь з наділом не пощастило, тож мати Анни Ахматової приїздила улітку в маєток сестри. Анна Вакар прожила в Слобідці все життя - навіть після революції селяни дозволили їй залишитися у вотчині. Жила колишня поміщиця в крихітному будиночку біля ліса. Хтозна, можливо, на таке ставлення селян вплинув той факт, що сини Анни Вакар Володимир і Анатолій були відданними революціонерами, Володимир навіть листувався з Леніним.
Будинок у Вакарів був скромним, але чималим. Від нього до озера вела каштанова алея, зараз майже знищена. Проте і на тому дякуємо, що стоїть сам будинок, колишня то лікарня, то молодша школа (зараз в селі школи немає, і понад 30 місцевих школяриків возить щоранку у Яблунівку шкільний автобус). На рідні серцю місця задивляється Анна Ахматова: бюст поетеси виготовив у 1990 р. петербурзький скульптор В.Зайко.
Музей чинний щодня, вартість квитка - 5 гривень. Обов'язково послухайте екскурсію, яку веде Марія Іванівна - справді цікаво, рекомендую.
Десь наприкінці ХІХ ст. з'явився в Слобідці Шелехівській ще один поміщицький рід - пани Новицькі. Новицький, каже Марія Іванівна, був неабиякий господарник, "з коня не злізав". Мав гуральню (її знищили революційно налаштовані вандали). Шикарний як на крихітне село маєток-замок з трьома кутовими вежами він закінчив будувати над ставом, у парку у 1911 р. В радянські часи тут були то будівельна контора, то дитячий санаторій зі школою (до 1989 р.), то туберкульозний (за іншими даними - психіатричний) заклад. Взе тоді від розкішних квітників, якими славився маєток навіть в санаторні часи, нічого не лишилося. Мало що залишилося і від парку.
Понівечений часом маєток нещодавно придбав київський дипломат, жінка котрого походить з сусіднього села. 24 листопада 2009 р. хащі, котрі оточували палац вже не один рік, були викорчовані, якийсь чоловік палив їх над ставом. Скоро, певно, сюди туристів не пускатимуть... Правда, є ймовірність, що тут буде своєрідний будинок відпочинку для мисливців, а не приватна садиба. Бідні косулі в навколишніх лісах, мігруйте, поки не пізно!
Станом на 2013 рік роботи з відновлення маєтку так і не розпочалися.
Марія Скорбатюк розказала бувальщину про Новицьких. Їх син вже з дитинства ставився до селян цілком приязно: батьки спеціально взяли до маєтку сільського хлопчика, коли синові прийшов час навчатися: щоб заохотити нащадка. Заохотили... Хлопець підріс - і закохався у дочку бідної сільської вдови. Батьки були шоковані, та ще й як: батько підговарював селян отруїти дівчину. Один чоловік відмовився, а другий на гроші спокусився. Хлопець поховав кохану, а далі сказав батьку: "Будьте ви прокляті. Ніколи мене більше не побачите". І слова дотримався.
Кажуть, вже в радянські часи до села приїздив чоловік, в якому впізнали шкільного приятеля нещасного закоханого, того, що був з селян. Він запитав, чи ще стоїть над ставом великий двоповерховий будинок - і відправився туди згадати дитинство.
Крім двох маєтків і музею в селі (скоріше, ЗА селом) є ще одна цікавинка: джерело пророка Іллі. В народі - "свята криничка". Я його, щоправда, не шукала - не в моєму стилі пам'ятка. :о) А от Марія Скорбатюк, впевнена, багато приклала до популяризації джерела з високим вмістом срібла: недарма в червні 2009 року медаллю її нагородив київський митрополит Володимир. Напевно, місцева вода й справді цілюща: кажуть, жителі Слобідки Шелехівської ніколи не хворіють на захворювання нирок і печінки.
У 1872 р. Путятін писав Подільському губернатору: "Несколько тысяч стесняются в эту церковь в Ильин день. И которых особенности привлекает сюда почтительный ними явлений колодец святого ильи Пророка" (дивовижно неграмотно як на адмірала, але буває). В 1990 р. над джерелом встановлена альтанка.
