Карта
Координати: 49°14′42″ пн. ш. 25°41′21″ сх. д.
Відоме з 1508 р. село (понад 900 жителів) по дорозі з Долини на Теребовлю. До Підгорянського монастиря - смішні кілька кілометрів (монастир навіть видно від в'їздного знаку до села). Підгайчиків на Галичині кілька, тож ці - аби не плутали з іншими - до 1940 р. називалися Підгайчики Юстинові.
Перша згадка про поселення пов'язана з трагічною історією: саме в 1508 р. татари вбили у Підгайчиках кілька тисяч бранців, яких етапували з Теребовлі та навколишніх сіл. Жертв закопали у кургані-могилі на північ від села.
Народ підгайчиківський - не знаю, чому - видався мені напрочуд привітним і доброзичливим. І це добре: бо туристам тут при нагоді є що подивитися.
Орієнтиром стане автобусна зупинка, гаразд? Вона якраз на повороті траси, поруч будинок культури в помпезно-радянському стилі - і магазин-маркет "Теко".
Біля БК - дитячий майданчик і залишки парку. Нам туди. Саме в парку зберігся ошатний і щедро прикрашений ліпниною палац графа Козібродського (1877). Будівля доглянута, більше того: біля неї поставлені інформаційні стенди з короткою історією споруди в радянські часи - і з історією села. Щити встановлені з нагоди 500-річчя Підгайчиків, котре відзначалося в 2008 році.
За палацом ростуть з одного кореня шість лип - папір А4 формату, пришпилена до стовбура однієї з них, повідомляє, що вони символізували родинну міць і єдність Козібродських. До геріатричного будинку "Надвечір'я" належить лише 1,7 га парку.
Трошки процитую інформаційні стенди. Отже, парк навколо палацу займає на сьогодні територію в 9,8 га і тягнеться аж до виїзду з села в бік Теребовлі. Звичайно, він дещо занехаяний. Подекуди збереглася стара мурована огорожа. Центральна алея парку обсаджена липами. З старих екзотів збереглося небагато: є клен червонолистий, дуби, ясени, акації, сосни, явори, ялини, тополі.
В палаці з 1944 по 1953 р. містилася контора радгоспу "Підгайчики". В 1954-56 рр. тут було облаштовано дитячий санаторій для хворих на поліомієліт. З 1956 пл 1959 рр. - протитуберкульозний санаторій. 1959-1977 - Підгайчицька дільнична лікарня. З 1977 по 2003 рр. - Друге терапевтичне відділення райлікарні. Нарешті, з 2003 р. - геріатричне відділення.
Збереглися старі сходи (досить скромні). Ліплення на стінах немає - кажуть, і не було. Ой не знаю. Проте до цього часу функціонує ліфт з підвалу на верхні поверхи, яким і зараз подають з кухні їжу (!).
Рухаємося далі в напрямку Буданова. При дорозі в селі стоїть вкрай симпатична асиметрична кам'яна Хрестовоздвиженська церква (1910). Поруч з нею - скромна сільрада, теж з тесаного каменю. Лаконічні форми і чудовий матеріал - непоганий мікс.
Ще б пак. Це колишній костел, зведений з місцевого брунатного пісковику за проектом талановитого Теодора Тальовського. Архітектор у 1899 р. здійснив подорож до Англії і був вражений її архітектурою, тож у проекті костелу в Підгайчиках надихався саме храмами туманного Альбіону. Проект датується 1905 р., а будівельні роботи почалися у 1906 р. і тривали чи то до 1910-го, чи то 1911-го року. В Підгайчиках був кар'єр якісного місцевого каменю, тож возити будматеріали доводилося не здалеку. Кошти на храм збирали самі селяни, граф Козібродський допоміг зовсім скромною сумою. Освятили його під титулом Благовіщення у 1911 р. Так як будували храм самі селяни, а не Тальовський, про споруду відразу писали, що зведена вона з великою кількістю помилок. Не було зроблено дренажу навколо будівлі - і вона майже відразу почала замокати. Неправильно були встановлені ринви, у храмі забули зробити вентиляцію. Тому вже у 1913 р. храм ремонтували і усували всі ці недоліки. Коштів на це курія виділила 200 крон.
В 1935 р. інтер'єр було пофарбовано олійними фарбами. Склепіння були блакитні, а стіни - кремові. На них були виконані 9 малюнків святих.
У 1933 р. біля храму поставлено великий дубовий хрест.
Коли останній священик храму, Леопольд Допарт, втік до Польщі у 1944 р., костельне начиння потрапило до Шибовиць та Мцейовиць біля польського міста Ополе.
З часів костелу збереглися кропильниця. хрестильня, вітражі і кілька стацій хресної дороги.
Зрозуміло, що село мало свою церкву - дерев'яну Хрестовоздвиженську з 1754 р. В кінці ХІХ ст. вона була вже зовсім в поганому стані.
Далі - садочок. Нам не туди: з протилежної від церкви сторони відбігає дорога на околицю села. Там розташований старий цвинтар з цікавими скульптурними надгробками та поруйнованою каплицею Козібродських (1885). Видно, що влітку 2009 р. з її даху зірвало черговий і солідний шмат покриття: воно валяється поруч з будівлею. Двері заколочені, на даху - ліс молоденьких сосен. Над входом - два (родинних?) герби.
Наприкінці ХІХ ст., коли село належало графу Юстину Козібродському, у Підгайчиках працювали цегельня та фабрика дахівок (напевно, черепиці). Граф придбав село і околиці в досить занедбаному стані, але швидко взявся відроджувати поселення, відбудував фільварок і панський дім (1877 рік) у камені, зайнявся і садом. За Козібродського у маєтку звели стайні, де перебували породисті рисаки, та хліви з першокласною худобою. Граф піклувався не лише про свій комфорт: на його кошти і його зусиллями була побудована дорога з Теребовлі до Будзанова через Підгайчики, а також міст на Сереті у Янові. "Словник географічний королівства Польського" (VIII том за 1887 рік) малює взагалі якусь фантастичну буколіку:
"Селяни за прикладом двору займаються раціональним сільським господарством, а всі обійстя оточили замість парканів мурами з каменю, який постачається з місцевої каменоломні - так що Підгайчики є одним з нечастих на Поділлі гарно забудованих сіл".
І ще інформація з "Словника географічного...": у 1878 р. якийсь Кіркор (Kirkor) віднайшов на пагорбі на північній околиці села (в напрямку Семенова) кургани. На тому місці у 1508 р. татари перебили полонених, яких захопили у Теребовлі.
