Фрагмент моєї статті "Порівняльний аналіз"

Експонат № 3: церква св. Михайла

Ще одна закарпатська красуня: розкішні форми, шатрові пірамідаль­ні верхи, барочне завершення веж. Так будували тільки лемки!

Колись подібних храмів було чимало на Мукачівщині та Свалявщині, та в ХІХ столітті тісні, хоча й прекрасні дерев’яні церкви почали замінювати на муровані споруди за типовими проектами. Лемківські шедеври зараз розшукати можна хіба в музеях: київському Пирогово чи в ужгородському скансені (там зберігається надзвичайна церква з Шелестова, датована 1777 роком). Лише два храми залишилися «на волі»: церква в присілку Сваляви Бистрому та святиня в селі Руська Кучава.

Придивимося до храму на світлині. Хм, аж три громовідводи? Незвично. І стан пам’ятки якийсь підозрілий: дах не протікає, вікна засклені. Дивно це.

Секрет Полішинеля: греко-католицька Михайлівська церква, що стояла в селі Медведівці біля Мукачева ще з 1750 року, знаходиться зараз в Празі, посеред парку Кінських неподалік однойменної площі. Перенесли (чи краще сказати, врятували?) її ще в 1929 році чеські ентузіасти-краєзнавці. Поруч, в літньому палаці Кінських, образотворчий музей, між деревами блискавками пролітають майже ручні білки, нечисленні відвідувачі блукають між парковими ставками. Міжнародні натовпи туристів в Празькому Граді здаються в цій оазі тиші неіснуючим кошмаром. Знайти серед алей український храм було непросто, відвідувачі і навіть поліціанти плуталися в напрямках, перевертали запропоновану карту місцевості догори ногами, а потім чесно признавалися, що ніколи не бачили цього дерев’яного дива на фотографії.

Але храм є. Він стоїть в тихому закутку парку Кінських, десь між кам’яною стіною і штучним водоспадиком над ставком зі статуєю Геракла. Всередині темно і пусто, жодних слідів розписів. На жаль. Та хоча б про стан стін і веж споруди переживати не доводиться: наші східні сусіди розуміють ціну такого скарбу, як Справжня Лемківська Церква. А ми — розуміємо?