Карта

Так як село Старі Кути і селище міського типу Кути фактично зрослися, присвятимо їм не дві сторінки, а одну. :о)

За легендою, Кути заснували в 1478р. вірменські купці, яких чимало було в ті часи на Галичині. Може бути - адже тут протягом століть жила велика вірменська громада. Населення Кут - трохи більше за 4 300 чол. До Косова, райцентра, звідси всього якихось 10 км.

Село ж Старі Кути не дарма називається Старим: перша письмова згадка про нього й справді датується більш ранньою датою - 1448р. (За іншими джерелами, місто Кути взагалі з'явилося аж в 1715р., а село з такою назвою - в 1427-му).

Іронія долі: населення села більше за населення сусіднього містечка: аж 5 288 чол. за останнім переписом.

Це зараз з Вижниці в Кути ми йшли пішки: сусідні області ж. А колись, аби потрапити в сусіднє місто, треба було мати закордонний паспорт: Румунія вже! На мості через Черемош, збудованому в 1930р., був прикордонний пункт. Як будувався міст 4 бригадою саперів Війська Польського, видно на архівних світлинах. Одне з приміщень колишньої польської митниці зараз використовується як склад, інше стоїть пусткою.

Кондрабандистів кордони не спиняли: вони форсували неглибокий Черемош. Так як зараз галицькі баби таскають в Польщу контрабандою сигарети та водку, так і колись між Польщею і Румунією було налагоджено передачу рому, тютюну, годинників та інших корисних в господарці речей.

Над Кутами підноситься гора з дещо дивною назвою Овідій (Овід). Чому гора в далеких для греків північних Карпатах носить ім'я великого античного автора - до цього часу невідомо. Ну добре Овідіополь в Одеській області - поета справді вислали на заслання на північний берег Чорного моря (правда, скоріше за все він відбував своє покарання десь на території сучасної Румунії). Але Прикарпаття? Чому?

Назви ж інших гір більш зрозумілі.

Костел в Кутах симпатичний, хоча й зовсім не старий: кінець ХІХ ст. До того на цьому місці стояв його дерев'яний попередник. В скверику біля костела Серця Ісуса стоїть бронзовий бюст Тараса Шевченка, більше схожого на якогось хвацького козака, аніж на задумливого дідка в смушевій шапці (і добре!).

Колись на вежі костелу був годинник з циферблатами на всі чотири боки, а біля входу до храму стояв "місійний хрест", встановлений на честь приїзду місіонерів.

В радянську епоху в храмі був склад. Заново оствятили костел 30 жовтня 1993р. Зберігся також будинок плебанії.

Центром містечка була і є ринкова площа. Ратуша в Кутах дуже симпатична - і використовується за призначенням, в ній селищна рада. Ратуша невелика, але з гарними маскаронами та годинником на башті. Має невеличке, зовсім крихідне внутрішнє подвір'я. А сусідню кам'яничку займає фірмовий магазин "Світоч-Кути". Ось як! Ну і правильно: завжди на ринкових площаї торгували, то чому б мали перестати зараз?

За століття, що промайнуло з часу, коли були зроблені архівні фото ратуші в Кутах, мало що змінилося. Збереглися навіть старі назви вулиць, що розбігаються вусібіч від площі Ринок: Тюдівська, Снятинська, Косівська. Всі названі за географічним принципом - просто і зрозуміло.

Між світовими війнами в ратуші встигли побувати і пошта, і поліція, і навіть місцева в'язниця, до вікон якої тиїцем пробиралися хлопчаки, щоб поглянути, кого там потягнули "до криміналу".

Колись в двоповерховому будинку праворуч від ратуші був магазин тютюну, власник якого, єврей, мешкав на другому поверсі будинку. Ліворуч було кілька крамниць українських господарів: шкільне приладдя продавав Галицький, м'ясо - Роман Дмитрук, а ще далі продавали морозиво, "льоди".

Вірмени теж мали свої крамниці на ринку: м'ясний "склеп" Миколая Мойзесовича, хлібна крамниця Карчевського і кооперативний продуктовий магазин Самуеля Мануґєвича. "Скраю стояв склеп Цукермана із взуттям й одягом. А напроти височіли "жидівські мури" з магазинами, що також належали кутським євреям. За совітів тут була "килимарка", себто фабрика з виробництва килимів".

Старенький таксист, який підвозив нас в Косів, згадував, як маленьким ходив саме до вірменського храму. Схоже, це одна з найстаріших збережених будівель містечка.

На відміну від Кам'янця, вірмени тут затрималися набагато довше, аніж до 1672р. Ще на початку ХХ ст. тут проживало чимало їхніх родин.

Вірмени займалися не лише торгівлею, серед них були і священики. і шевці, і перекладачі. Кажуть, кутську салямі, яку виготовляли місцеві вірмени, експортували навіть до Парижу. Про вірменську громаду пам'ятає вірменський костел св. Антонія, зараз діючий православний храм. Під час храмового свята 13 червня сюди приходили сотні прочан з Буковини та Галичини. Вірмени Кут до кінця ХІХ століття послуговувались рідною мовою - в той час, як вірмени Чернівців чи Львова давно ополячились. Від костелу св. Антонія починалася вул. Вірменська, що вела до старого млина. Так само вулиця називається й зараз. Але нема вже в Кутах "Вірменської госпОди", ресторана Климентини Янович з національною кухнею. .