Близько 1835 року. Крисовичі відвідала Розалія з Любомирських Жевуська (1788-1865) - і залишила про них згадки у своєму щоденнику. "Дім був обставлений скромно, але зі смаком. Гарні оскляні сходи, які вели з палацу, були влаштовані на дві сторони, тим самим позбавляючи гостей палацу необхідності ходіння через передпокій. Одні сходи вели до приміщення, наповненого квітами і закритого на грати. Велика клітка, яка там стояла, слугувала для білок, які тримала пані дому - вона спостерігала за їхніми забавами". Що саме за сходи зі скла - не дуже зрозуміло. На жодному зображенні такого нема. Хіба йшлося про галерею при правому павільйоні? А може, авторка просто сплутала цю деталь з якоюсь іншою садибою.
11 вересня 1880 р. у Крисовичах побував австрійський цісар Франц Йосип І. "Час" написав про це велику статтю з досить докладними описами деяких кімнат резиденції. Анонімний журналіст писав: "Палац крисовицький, мурований сильно і учтиво, як то раніше будовали, двоповерховий, дуже великий, весь оточений пишним і розкішним парком з гарними перспективами, сягаючим в далину, обмеженим лише полями та горизонтом. Коли під'їджаєш до цієї резиденції, прикрашеної зеленню, тихої, поважної і сповненої сільської краси і бачиш її на тлі найгарнішої погоди, відчуваєш сум за сільським життям." Весь палац тоді був сірого кольору. Під апартаменти цісарю виділили другий поверх головного корпусу - якраз там, де була бальна зала, з великим дзеркалом і цінними картинами, які повністю вкривали стіни. Сусідню їдальню прикрашали чудові натюрморти - а також "камін, поштивий наш старопольський камін з мідною засувою". По обидві сторони велетенського дзеркала висіли два олійних портрети - Адама Юзефа Мнішека та короля Августа ІІ. На стелі були "зграбні" панно з амурчиками та звірятками.
Під кабінет цісарю вибілили китайський салон - він був оббитий китайським шовком з цікавим рисунком (всілякі сценки з життя). Початково цей шовк планувався для Малого Тріанону французької королеви Марії Антуанетти, але їх купив Ян Стадницький, батько Едварда Петра. Крім того, в кімнаті зберігалися численні коштовні дріб'язги з XVII i XVIII ст. За вітриною маленької шафки ховалися численні порцелянові статуетки з Севру - за них платили ледь не на вагу золота.
Був також "покій Яна ІІІ" з великим прижиттєвим портретом Собєського та бронзовими канделябрами на каміні.
Журналіст бачив не все: в палаці зберігалась велетенська колекція порцеляни, бронзи, родинних портретів Мнішеків, срібла, годинників, кришталя, книжок... Ці шикарні колекції дожили до Першої світової, аж поки в 1915 році російські солдати, йдучи на Перемишль, не сплюнрували палац. Знищили меблі, видерли зі стін старовинні олійні супрапорти (картини над дверима), вкрадено порцеляно і китайський сервіз, срібло, кілька десятків мініатюр, два годинника тощо. Розграбовано бібліотеку зі стародруками і багату колекцію французького живопису.
В міжвоєнний час палац стояв - тут все ще були позолочені білі двері, недобитки меблів, частково зберігся паркет, дивом вдалося врятувати кілька предметів мистецтва. Відомо, що весь хол був завішаний мисливськими трофеями (навіть на стелі), а між дверима у нішах стояли мармурові бюсти.
Описувати палацові покої можна довго, та чи є сенс? Це все вже не існує. Я не буду переказувати нецікаві архітектурні терміни: яким був палац зовні, краще побачити (фото ж є), а не читати. Зупинимося на тій єдиній споруді комплексу, котра дожила до наших днів: на палацовій каплиці з ламаним бароковим дахом. Споруду звели близько 1780 р. з ініціативи львівського єпископа Вацлава Ієроніма Сєраковського. На її нижньому поверсі містилася брама, якою їхали з парадного входу до стаєн. Інтер'єр зі стінами, розписаними фресками (вони частково збереглися) був витриманий у пізньобароковому дусі. У вівтарі був старий олійний образ Ісуса.
До палацового комплексу належали також два ідентичних флігелі (один напроти каплиці, а інший - напроти павільону). Між ними містилася найвища споруда резиденції - годинникова башта.
Про місцевий парк В. З.М. Стенчинський писав, що він є "найславніший, напевно, і найбільший з усіх парків перемиської землі". В парку містились оранжерея та альтанка. Парк сильно постраждав ще в Першу світову війну. В ХІХ ст. поблизу палацу все ще можна було прослідкувати рештки валів і ровів давнього замку. На валах стояли дві потужні гармати з XVII ст. З протилежної сторони в'їздної брами росла велетенська стара самотня липа, під якою стояли кам'яний стіл та лавиці.
В часи Другої світової (в 1939 р.) палац згорів (рухни розібрали у 1950-х, камінь пішов на будівлі колгоспу), а парк пізніше вирубили. От і все.
Вижила тільки каплиця. Її перекваліфікували на колгоспний склад. В 1990 р. приміщення повернули місцевим римо-католикам. В 1991 р. споруду відремонтували та добудували за проектом львів'янина Валерія Бортякова. 7 жовтня 1995 р. храм було переосвячено під титулом Богоматері Фатімської як філіальний костел парафії у Стрілківцях. З 13 жовтня 1997 р. крисовицький костел оголошено Санктуарієм Богоматері Фатімської.
