|
Продовжимо мартирологію дерев'яних храмів України. Ось ще одна жертва Великої Селянської Любові До Бляхи.
Лише маленький шматок дерев'яної основи пробивається з під цієї бляшаної каструлі в церкві неподалік Вашківців. Назви двох сіл я написала тому, що так і не зрозуміла, в якому конкретно знаходиться цей нещасний храм. На карті я його просто обвела червоним кольором. Чи то це сусіднє з лебединою Чорториєю сільце Зелене, чи то багата на мінеральні джерела Брусниця, куди бігав з рідної Чорториї в школу маленький Іван Миколайчук. Обидві назви дуже якісь лісові, такі... карпатські. Смачні.
(Якщо Брусниця: Церква зведена в 1887 р. і присвячена Успінню Богородиці. Якщо Зелене: Михайлівська церква 1901 р., архітектор Фадей Косаковський, майстер Петро Копелчук).
Тут навколо тільки-тільки починаються Карпати. Здавалося б, патріархальний спокій і тиша. А ні. Он що робилося в спокійній Брусниці в 2003 році. Київський і Московський патріархати чубляться за храм:
"...більшість людей з релігійної громади не задоволена тим, що священнослужитель старшого віку заглядає до чарки, а потім в нетверезому стані проводить богослужіння та інші релігійні обрядові дійства, веде проповіді неграмотною українською мовою, нечітко і нерозбірливо, почав схилятись до Московського патріархату. В громаді створилась нездорова атмосфера. Розбрат між прихильниками священика і противниками призвів до того, що біля стін храму виясняються стосунки за допомогою бійок, парафіяни не впускають одні одних до церкви".
Ще шматок фронтової хроніки:
"в селі Брусниця Кіцманського району за допомогою аґресії московських батюшок гору взяла їхня влада.
Зараз священик УПЦКП не може зайти не те, щоб до церкви, а й на її територію. Московські батюшки окупанти "не дозволяють" відправляти йому службу. Нечисленні прибічники Московії у прямому розумінні слова лягають на поріг храму, щоб не впустити українського священика".
 | Краєвиди і карта. | |
|
