Їхати в Валяву варто за пам'яткою архітектури державного значення - дерев'яною Успенською церквою з 1778 року.
Знайти її неважко: розташована практично в самісінькому центрі, на підвищенні (тож видно купол вже здалеку), неподалік сільради і - увага, увага! - дитячого садочка.
О-о-о, садочок в Валяві непростий. В цій виразно австро-угорській будівлі колись були якісь панські контори (так розказав місцевий житель), а може й школа. Принаймні, будівля жахливо подібна до школи в Дубівцях. Довга, одноповерхова, з башточкою... А з тилу очам відкривається не лише десяток дитячих візочків (схоже, з народжуваністю в півторатисячній Валяві все ок), а й скульптурка хлопчика, який чи то робить зарядку, чи зубною щіткою тикається в небо. Скульптура нагадує про античні часи: не стільки довершеністю форм (яка там в радянської пропаганди довершеність), скільки тим, що хлопчик розфарбований.
Трохи вище праворуч буде гарний різний хрест "Трійця", поставлений на місці, де троє молодих валявців підірвалися на гранаті невдовзі після Другої світової. Ну а напроти вже й дерев'яна церква на кам'яному фундаменті за бляшаним парканом.
Естетам і вразливим краєзнавцям (я вразливий краєзнавець, ага) варто вже хапатися за баночки з валеріанкою. Все, що ми ненавидимо в сучасному стані буковинських дерев'яних храмів, маємо тут в комплекті. Кольори їдучі ненавидимо? От вам вирви-око зелений. Бляху терпіти не можемо? От вам дах під бляхою! Причому вже не перший десяток років. З ідіотських кольорів табличок охоронних сміємося? Тут вона яскраво жовта. Ех... Але хоч так.
Успенська церква - цікавий зразок перехідного тпу храму: від скромної буковинської хатньої церквиці до купольного типу.
Навколо церкви розкидано кілька кам'яних хрестів. Давні, написи вже не прочитати. Найбільший - з помпезною претензією на нео-готику.
Поблизу сільради розташований музей села. Там, правда, кажуть, в основному про ланкових і голів колгоспів, але й про давнішу історію можна пошукати.
На околиці села зберігся кам'яний хрест на честь скасування панщини (1848).
