Карта
Координати: 49°41′14″ пн. ш. 24°02′44″ сх. д.
Крихітне село (біля 170 жителів) над річечкою Зубра, не дуже далеко від Закладу має скарб, досить рідкісний для більшої частини України. Древня дерев'яна Богоявленська церква з 1683 року - справді дерев'яна, а не бляшана чи ондулінова. Диво!
Кугаїв і сам ховається від шумної стрийської траси серед зелених пагорбів, мов грибочок у лісі. І тризрубна Богоявленська церква у цьому крихітному (171 мешканець за останнім переписом) селі на Пустомитівщині така ж казкова. Крихітна, ніби іграшкова — і важко повірити, що це справжній, ще й серйозний храм. Так а скільки ж вірян може поміститися у цьому мініатюрному бабинці, чи буде де розвернутися священику, а якщо ще хор? Ці та купа інших схожих питань самозароджуються при першому ж погляді на цю дюймовочку серед дерев'яних церквів Львівщини. На деякі з цих питань можна відповісти сухими цифрами: площа храму — лише 75 кв м (в наш час це небагато не лише для храму, а й для середнього житлового будинку). 10 м у довжину, 7,5 м - у ширину. Для нас сучасних — мізер. Для селян-бойків, котрі зводили церквицю в останні роки XVII ст. — цілком достатньо.
Датування святині можна побачити на одвірку: 1693 рік.
Храм дожив до нашого часу майже без змін. Лише під час одного з ремонтів за ці 300 з гаком років хтось прибудував до північної стіни вівтаря ризницю. Вона вийшла більшою за вівтарну частину: збудувати її меншою за вівтар було б важко, настільки він мініатюрний.
От тільки стан пам'ятки донедавна був катастрофою. Дірявий, побитий часом ґонт вимагав термінової заміни. Останній з ремонтів був ніби й не за царя Тимка, у 1985-му. Але за ці 35+ років храму погіршало. Тоді, у переддень Перебудови з гласністю, селяни таємно прибивали новий ґонт ночами: боялися проблем з партійцями-комуністами.
У 1989 р. церкву пофарбували у коричневий. Так споруду готували під музей народної вишивки. Експозиційні плани пішли у засвіти разом з СРСР. Храм же так і стояв зачинений, немов очікував неминучого кінця: селяни звели у Кугаєві більшу муровану церкву. Вічна історія. Та загинути перлині народної архітектури не дали Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації УТОПІК, та громадська ініціатива “Врятувати церкву в Кугаєві” (діє з 2012 р.).
Рятують святиню покроково: спочатку встановили сигналізацію, пізніше, у 2017 р., перекрили пірамідальні дахи церкви паропроникною плівкою, яка дозволяє деревині дихати і не пропускає всередину руйнівні для іконостасу дощі та сніги. Саме під такою плівкою я з кугаївецькою святинею і познайомилася у 2021-му.
У 2018-му небайдужим героям вдалося вкрити триярусну каркасну дзвіницю (кінець XVII ст.) свіжим ґонтом.
Чому взялися реставрувати дзвіницю, а не церкву, чому саме такий алгоритм? Бо він логічний: негоди і волога зробили свою чорну справу. Статус пам'ятки архітектури національного значення зовсім не гарантує сільським церквам хоч якусь фінансову підтримку чи фахову реставрацію. Богоявленська церква занадто довго стояла безпорадною руїною. Покрівля храму і частково стіни повністю зогнили. Гонточки даху розсипалися при найменшому доторку — струхлявіли. Зруб сильно поточений короїдом. Через часті підтоплення храм сильно підсів. Тому дубові підвалини будівлі потрібно замінити — і бажано з цим не затягувати (так, ковід, так, війна, ми всі у курсі). Один невірний рух — і пам'ятку можна безповоротно втратити. Тому з кугаївською церквою українські та американські фахівці-реставратори працюють обережно, філігранно, щоб не зашкодити.
Якщо у 2010 р., згідно проектної документації, на порятунок Богоявленської церкви потрібні були 3,3 млн гривень, у 2017-му році експерти називали вже суму в 5,5 млн гривень. Скільки зараз — треба запитувати у пана Салюка, справжнього героя львівської спадщини.
В селі також є закинута римо-католицька каплиця.
