Березень-2011. Колишній палац Cапєгів (красилівчани кажуть - "пані Маньковської") зараз Красилівський професійний ліцей

Головні архітектурні пам'ятки Красилова - костел, заснований родиною Сапєгів, і вже показаний палац. Ну вже що є.

Карта

Координати: 49°39′03″ пн. ш. 26°58′00″ сх. д.

Сайт міста

В принципі, назва виправдана: ландшафти тут красиві. З архітектурою місту на межі Поділля і Волині, райцентру Хмельниччини, пощастило менше.

Ну от самі порівняйте: за величиною Красилів такий же, як Чортків (близько 29 тис. жителів). Щоб хоча б швиденько оглянути всі цікавинки Чорткова, витратите півдня. На Красилів вистачить години. На жаль.

Зате їхати не важко: з хмельницької АС № 2 в Красилів їде кілька десятків маршрутів на день. Відстань у 40 км бусики долають за 40-45 хвилин.

І - так, так, назва колись була Красне: гарне себто. А може, першопоселенцем був якийсь Красило - тепер уже не дізнатися.

	Історія Красилова і красилівського маєтку

Палац на палац і не схожий

Красилів історії відомий з 16 січня 1444 р.: тоді князь Свидригайло дарував Михайлу Олехновичу кілька сіл на Кременеччині, в тому числі й "Красилів двір". Польські джерела датують цю подію чомусь 1437 роком. Певний час поселення належало Острозьким (в 1497 р. король Олександр Ягеллончик подарував місцину Костянтину Острозькому).

Містом Красилів не був - ну, хіба містечком, жителі котрого шили свити й кожухи і займались сільським господарством. Міщани мали право безмитно завозити сіль, щотижня в Красилові відбувалися торги. Був замок (документи згадують його під 1545 і 1552 рр., а от каталог Я. Адамчика не згадує взагалі). Мусив бути - містечку дошкуляли татарські напади (1573, 1593, 1618). Наприкінці XVI ст. в Красилові з'являється іудейська громада. Мурована синагога була зведена наприкінці XVIII ст. В 1897 р. євреї становили 40 % місцевого населення - їх налічувалось 2563 особи.

У 1753 р. Красилів і ще кілька поселень дісталися мстиславському воєводі Ігнатію Сапєзі (Ігнацію Сапізі). На зламі XVIII-XIX ст. красилівським ключем (куди входило 18 населених пунктів) володів його онук Миколай Сапєга (Mikolaj Sapieha, 1779-1843), полковник наполеонівської армії. Дружина в нього була з ого-го якої родини: батьком Ідалії був Станіслав Щенсни Потоцький, власник Умані. Миколай заснував у містечку католицький костел Cерця Ісуса (1820-1830).

Свою власну дочку подружжя Сапєгів теж назвали Ідалією, а заміж вона вийшла в 1837 р. за Костянтина Чорбу (герб Погоня, помер в 1847 р.), представника давнього угорського роду, котрий встиг сполонізуватися в Білорусі. Чорба продовжив справу тестя - і багато обдаровував місцевий костел. Посагом Ідалії з Сапєгів був красилівський ключ, який на той час все зменшувався, як шагренева шкіра. Коли ключ довелося розподіляти між дітьми Ідалії (померла в 1861р.), від нього залишилося ще менше. Так в 1865 р. Красилів, котрий потопав в боргах, придбало французьке цукрове товариство - і в містечку виникла цукровня, котра дотепер стоїть над великим ставом (її добре видно, коли під'їжджаєш до міста).

Невдовзі дві третини всіх акцій цукроварні викупив Емерик Маньковський (Emeryk Mankowski, 1826-1918). Ще за свого життя Емерик-старший переказав Красилів своєму сину, Емерику-молодшому (1856-1909), правда, сина він пережив. Так містом почав заправляти Емерик-молодший з дружиною Марією з Ярошинських. Подружжя мало синів Кароля (1895-1956) і Юзефа (1904 - ?). За Маньковських, в кінці ХІХ ст., костел було ґрунтовно реставровано під керівництвом Стефана Шиллера (Stefan Szyller).

Всі ці пани десь жили, правда? Жили - в "училищі", як дотепер називають красилівчани професійний ліцей, розташований позаду ЗОШ № 1, біля стадіону. Роман Афтаназі висловлює припущення, що цей садибний будинок було зведено Сапєгою в перші роки ХІХ ст. (можливо, після свого шлюбу в 1808 р.). Князь Леон Сапєга ще дитиною в 1812 або 1813 р. відвідував свого кузена Миколая в Красилові і залишив запис в щоденнику про "гарний палац і сад". Відомо, що в часи Чорбів палац було обсаджено липами (зараз від старого парку фактично нічого не лишилося). Ймовірно, і Чорби, і Маньковські палац сильно не перебудовували.

В радянський час споруда позбулася русту першого поверху, десь зникли комини цікавих форм, змінився дах, до головного входу було прибудовано незугарний ґанок. Вікна колишнього палацу зараз прикрашають якісь дивацькі вензелі - і агітпроп радянських часів (якийсь мужчина). Садиба мала два флігелі, в ДУЖЕ сильно перебудованому вигляді вони збереглися (в одному зараз якісь майстерні).

В 1921 р. перед костелом більшовики розстріляли священика Казимира Мазура. До Другої світової храм використовували як військовий склад, а в часи німецької окупації святиню на короткий час знову відкрили. З 1947 р. довелося повертатися до "кар'єри" складу - знову. Проте в 1961 р. будівлю "підвищили" до Палацу піонерів. Нове освячення храму відбулося 17 лютого 1990 р. Зараз костелом опікуються монахи-капуцини. Монастир біля святині - новороб, виник вже в 2000-х роках.