Карта

Перша згадка в документах: 1681<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Населення:  56 100

Телефонний код: 057 43

Карта міста

Відстань до Харкова: 129 км.

Смачна, солодка назва в цього міста на Слобожанщині! Вчені дотепер ламають списи в намаганнях віднайти першооснову виноградної солодкості цього топоніму. Найбільш вірогідною версією здається та, що бере свій початок від притоки Дінця, річечки Ізюмець і Ізюмського броду, біля котрого колись і виникло поселення. Тут був брід, переправа — татари називали її «гузун». Так що й татарський слід відмітати не варто.

Люди селились тут, по обох берегах Сіверського Дінця, здавна. Неподалік від міста, в урочищі Бондариха, було віднайдено рештки поселення доби залізного віку, яке дало назву археологічній Бондарихинській культурі. А поблизу села Яремівка знаходиться найстарша в Харківській області і одна з найстарших на Україні стоянок раннього палеоліту (більше 300 тисяч років тому). «Сувенірами» від кочівників Х-ХІ ст. стоять на горі Кременець кам’яні баби, притримуючи руками горщики-жертовники.

На річці з симпатичною назвою Річка на околиці міста Володимир Мономах в 1111 р. розбив половців, а весною 1185 р. тут стояв табором князь Ігор.

На початку XVІ ст., коли цими місцями раз по разу прокочувалася спустошливою хвилею татарська орда, московський уряд створив на цих південних прикордонних землях сторожову Ізюмську варту. У другій чверті XVII століття поблизу переправи виросло невелике укріплення — острожок, де мешкали вартові. В 1660-х роках група українських переселенців під проводом балаклійського полковника Я. С. Чернігівця збудували на місці переправи нове укріплення, яке вже в 1680 р. в документах називалося «Ізюмським городком». В наступному році під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського будується велика фортеця Ізюм. Її тил охороняла гора Кременець, а три інші сторони — води Дінця. В 1685 р. Ізюм стає полковим містом, центром Ізюмського слобідського козацького полку. З утворенням Харківського намісництва в 1780 році Ізюм став повітовим центром.

Сьогодні Ізюм — промисловий і культурний центр регіону, місто на перетині автомобільних та залізничних шляхів. Провідні галузі — приладобудування і оптична промисловість. Ще в 1916 р. за наказом Миколи ІІ тут почали зводити перший в Російській імперії завод оптичного скла, так що в  ізюмських окулярів довга історія.

В 1923 році вже було розпочато виробництво, що поклало початок розвитку всієї галузі вітчизняного оптичного скловаріння.  У 1956 році було побудовано Ізюмський оптико-механічний завод, який спеціалізується на випуску окулярної оптики.
 Окраса міста — Преображенський собор (1684), яскравий зразок українського бароко і Знесенська (1819-1826) та Миколаївська (1809-1821) церкви в стилі класицизму.

В 1784 р. місто відвідав Григорій Сковорода. В ІзюмськІй тюрмі з грудня 1886 по лютий 1888 року був ув'язнений український поет П. А. Грабовський.
Ізюм — батьківщина художника-реаліста С. Васильківського (1854-1917), В. Забашти, письменниці Н.С.Кохановської, історика Г.П.Данилевського.

В районі на увагу заслуговують церква Івана Предтечі в селі Іванівна (1776), Варваринська церква в Капитолівці, ботанічні заказники «Бугаїеськип» площею 47,0 га. і «Караван» площею 308 га., ботанічна пам’ятка «Ізюмська дача». В селі Кам’янка збереглися могили декабристів В. Д. Вольховського, А. Є. Розена і І. В. Малиновського.