Карта

Координати: 48°05′52″ пн. ш.25°36′39″ сх. д.

1,3 тис. жителів

Моя стаття про Череш

Моя ще одна стаття

Назва така... Хм. Дивна. Черешневий череп, слов'яно-румунський мікс. Незвичне село, варте уваги.

Та хто не встиг - той запізнився. Восени 2009 року скульптурну групу з двох радянських тиранів прибрали з Череша до райцентру - Сторожинця. Зрозуміло, що там її не в центрі поставлять, а зберігатимуть на якихось задвірках.

Про Череш і хотілося б розказати побільше, а немає особиво що.

 Їхала (ну, майже йшла, але підвезли й туди, й звідти:)) я сюди з двох причин: побачити простенький, але дерев’яний костельчик — і подивуватися єдиному в Україні пам’ятнику Сталіну. Вже на місці з’ясувалося, що в Череші є ще кілька цікавинок.

Спочатку буде Дмитрівська церква. Вона піднімається праворуч на горбку, в оточенні високих ялин. Триверха, колись дерев’яна, вона виявиться несподівано великою для Буковини. Хатній тип? Перепрошуємо, це не сюди. Гарний храм – і, на щастя, бляха вкриває його менш ніж на половину. Це ВЖЕ плюс. (UPD: це все писалося в квітні 2017 р. З того часу над святинею познущалися скільки хто хотів: її чи то обмурували, чи то обклали гіпсокартоном якимось, замінили вікна на металопластикові, замінили стару бляху даху на металочерепицю. Тепер Дмитрівська церква може брати участь у конкурсі найбільш спохаблених храмів України з великими шансами на перемогу).

Від церкви відкрився новий для мене вид – я вперше побачила СПРАВЖНІ Буковинські Карпати. Не оті горбки між Чернівцями та Сторожинцем – а гірський хребет. Он, першим здибився Горсулуй (866 м), трохи за ним – Петроушка (1139), а за нею вже Румунія. Близько...

Спускаємось з духовних небес на грішну землю. Праворуч – симпатична бібліотека, шкода, зачинена. Далі і ліворуч – очікуваний вже дерев’яний костельчик. Дуже простий, дуже скромний, радше капличка, аніж повноправний храм. З’явився він тому, що перед І світовою війною у Череші було чимало католиків – більш як 200 чоловік. Вчащати до храму аж в Сторожинці було далеченько – і в 1930-х роках в селі звели Петропавлівський костел. Він діяв до 1945 р, після чого майже півстоліття (до 1993-го) використовувався як... спортзал. Для ліліпутів, чи що?

Ось і автобусна зупинка. Перехрестя. Нам вглиб села, через Малий Сирет (Серет), і далі звивистою дорогою, яка за кілометр-півтора виведе до білого паркану, що оточує дивну споруду.

Совдепівський двоповерховий корпус зрісся намертво з старим панським маєтком в романтичному стилі: чотири кутові башточки, великі віконні пройоми оригінальної форми, багате ліплення, що обрамляє вікна. Це початок ХХ століття, не раніше – але досить симпатично вийшло.

Перші ворота - більш декоративні, аніж ужиткові. Доведеться йти аж до кінця паркану, де на вас чекатиме прохідна - ніхто її не охороняє, ніяких питань вам не поставлять.

Романтичні мрії розбиваються о крижану правду, коли бачиш сьогоднішніх жителів маєтку. Тут розмістився геріатричний заклад для психоневрологічно хворих.

Якщо ви занадто нервові і вразливі, краще не ходіть на територію. Старі немічні дідки відпочивають, лежачи на газонах – просто як йшли, так і впали, в старезних піджаках і мештах. Дехто сидить на лавицях, розкачуючись в такт власного ритму. Дехто про щось голосно сперечається. Моторошно, реально моторошно – і від гавкаючого російською попсою радіо теж.

Саме на подвір’ї цієї обителі скорбот і розташований монумент, який, здається, прославив Череш на всю Буковину. Його можна й не помітити відразу - і доведеться спочатку дивитися на яскраво-коричневого оленя, а вже потім повертатися майже до воріт, де в палісаднику й стовбичить цей кадавр.

А було так. В 1945 р. в центральному міському парку (тепер ім. Шевченка) Чернівців було встановлено скульптурну групу «Ленін і Сталін» (скульптор О. Топчієв). Після ХХ з’їзду КПРС політична ситуація в країні змінилася – і з реліктами культу особи поводилися так, як вони й заслуговували: жорстоко.

Чому пам’ятник отримав вирок у вигляді не смертної кари, а довічного вигнання – невідомо, але монумент відправився у Череш, де й стояв з того часу.

Відношення до нього, як пояснював мені приязний працівник райадміністрації, таке саме, як до гіпсового оленя, що стоїть неподалік – так, не пам’ятник, а скульптурка. Не надто вдалий курйоз, наочне нагадування про страшну сторінку історії. Квітів не покладають, мітингів не проводять, екстремісти на прощу не навідуються.

Негативу, який викликають в мене всі релікти совдепії, пам’ятник не викликав – бо був занадто сюрреалістичний. Ти, здається, сниш – ну бо ж не може ТАКОГО бути? Але таке – є. Самі переконайтеся, якщо хочете. :о)

UPD: тоді, в нульові, інтернет мав вагу. Ця моя сторіночка про Череш наробила шуму в мережі - і монумент двом запліснявілим вождям світового пролетаріату швидко перевезли з села в райцентр, в Сторожинець. Десь там він, певно, і схований до наших днів. Але публіці Сталіна вже не демонструють.