Барельєф на фризі костелу в Фастові

	Ой, сонце низенько, столиця близенько...

 Місто в Київській області, здавна знайоме за передостанньою зупинкою поїзда "Кам'янець-Подільський-Київ" вабило мене лише одією з кількох істуючих пам'яток архітектури - неоготичним костелом. З вікна вагона шпиль храму не побачити ніяк, тому, раз вже гора не йде до Магомета, Блека сама поїхала до Фастова.
Ех-ех-ех... Одним з найкращих моментів подорожі було для Блеки, яка за жадібністю переплюне Гарпагона, купування квитка у поїзд. Так як серпень - гаряча пора для відпочиваючих, з квитками були великі проблеми. Вірніше, були лише проблеми, бо самих квитків не було: або загальний вагон, або нічого. Подумавши трошки та налаштувавшись на жахи ночі серед представників найцікавіших верств населення, я ризикнула взяти загальний.
Квиток коштував 10 гривень 20 копійок. Я протягнула касирші папірець номіналом у 20 гривень та 20 копійок мілких, взяла, не дивлячись. в неї здачу, перевірила правильність прізвища на квитку і пішла додому. Вже в дорозі мене почало муляти відчуття, що зі здачею було щось не так. Недодали?!?!?? Ой. Треба ж було перевірити! Дарма що натовпів не люблю, а все одно тра перевіряти!
Перевірила. Два папірця по 10 гривень.
До речі, подорож вартістю у 20 копійок була непоганою: відразу зайняла верхню полицю в майже пустому вагоні, розстелила своє покривало, завбачливо взяте з дому, випила снодійне і солодко проспала аж до Фастова, де мене вже чекав Cергій "Кіфою" Кифаренко.
Це був пролог, а тепер - до справи. До розгляду фастівських цікавинок.
Найближче добиратись сюди, звісно, киянам. З залізничного вокзалу майже щопівгодини у Фастів ходять електрички. Скажімо, у 7.30, 8.23, 8.58, 10.40. Звідти, в свою чергу, повернутись можна все тими ж "собаками" о 16.54, 17.30, 17.49 чи 18.58.
У місті збереглася дерев'яна Покровська церква козацьких часів, збудована на самому початку 18 століття. Зовнішньо мені особисто нагадує церкви Вінничини.
300 років тому Фастів був фактично прикордонним містом, це зараз він тихо й спокійно гріється поблизу столиці. Статус прикордоння приносить з собою масу неприємностей у вигляді війн, збройних нападів та повстань. Наче на згадку про ті часи поблизу церкви стоїть пам'ятник Семену Палію (пам'ятаєте, він був свого часу ув'язнений у Підкамені?). Людина важкої та непростої долі, Семен палій присвятив своє життя реалізації мрії про єдність України. У 1702-04рр. він керував народним повстанням, зробивши Фастів опорним пунктом своїх військ. Мав стратегічний талант, який допоміг йому з'єднати свої загони з військом сатрапа Петра І. За що колись і поплатився: доля пам'ятає все. За наклепом про шпигунство на користь Карла ХІІ (кажуть, доносчиком був І.Мазепа) Палія відправили до Сибіру. От тобі і маєш єднання... Пізніше, щоправда, Петро І повернув Палія на Україну, Семен навіть брав участь у Полтавській битві, а потім віддалився від метушливого світу у келью межигірського унівського монастиря. Про С. Палія Т. Шевченко написав свою поему "Чернець".
З другої половини 18ст. Фастів належав коронному гетьману Польщі Ксаверію Франтішеку Браницькому, який був одружений на племінниці князя Потьомкіна - Олександрі Енгельгардт. Завдяки спадкоємиці цього фантастично багатого роду - графині Браніцькій - на початку ХХ століття в Фастові і зводиться костел, який я так хотіла побачити.
На високому (в місцевому розумінні цього слова) пагорбі за проектом польського архітектора В. Домбровського зводиться помпезна, багато прикрашена скульптурами та вітражами споруда з високою баштою, увінчаною шпилем з хрестом.

	Так от про костел...

Гарніше я його роздивилася в серпні 2006 року.

Зайшла всередину - і знайшла там кілька стендів з історією храму. Супер! Щоправда, левова частка інфи стосувалася пасторів цього костелу та історії його відбудови вже в часи української незалежності.

Скажімо, є некролог на смерть ксьондза Станіслава Шептицького (18 грудня 1871 р, Немирів - 19 березня 1913 р.,Київ), який з 1899 р., з 28-літнього віку, 14 років працював в фастівській парафії. До речі, чималій - близько 2 000 вірних. Костел у Фастові був - старий і дерев'яний, з 1791 р. Ех, шкода, що не зберігся...

Саме ксьондз Шептицький був ініціатором будівництва у місті костелу. Заради цього він навіть їздив до Америки - просити в співвітчизників-емігрантів кошти на будову. Треба було багато - близько 100 тисяч карбованців. Наріжний камінь нової святині було освячено 8 травня 1903 р.

З 1811 р. Станіслава Шептицького перевели до Києва і назначили києво-васильківським деканом. Та поховали ініціативного пароха в Фастові, який став для нього другою батьківщиною.

В 1935 р. більшовики закрили храм. Під час Другої світової святиня майже не постраждала, а ось будинок ксьондза зруйнували повністю.

Перша меса у відродженому храмі відбулася 09.09.1990 року. Зараз в храмі працюють три домініканця та 5 сестер-домініканок.