Оце нещодавно у серпні у Бурдеї побувала *говориться це з таким злегка-лінькуватим, пафосним виглядом* Що, не чули про Бурдей? Це в Аквітанії, в 420 км від Парижа. 765 жителів - і десь майже стільки ж замків і палаців. І така краса, така краса!..
Ну добре. Я була в іншому Бурдеї, українському. Жителів там вдвічі менше, дорога туди веде грунтова і через ліс, проте у села є власна об'їздна. Цього туристу мало? А ще церква є, скромна, зате типово-буковинська, мімікруюча під селянське житло. Такі так і називають - хатнього типу.
Але давайте про все по порядку.
Кіцманщина на карті нагадує сидячого собаку, котрий так задивився на сусідню Франківщину, що його ноги аж вилізли на інший берег Прута. Правий берег - він майже весь румуномовний. Та невисокий, хоча дуже симпатичний гірський хребет відділяє україномовну частину правобережної Кіцманщини від сусідів зі Сторожинеччини. Буна зіуа, сусіди, а по-нашому - доброго дня!
Зазвичай кожне село на моєму сайті отримує окрему сторінку, але цього разу матимемо цілу жменю сіл: Біла, Стрілецький Кут, Ревне, Бурдей... ну і Коростувату згадаємо. Чому? Так все просто: всі вони нанизані на нитку Прута, прижаті до річки горами, переростають одне в інше - і починаються ледь не від Чернівців. Їдете в Стрілецький Кут - проминатимете Білу, а там вже і Ревне, а там і Бурдей, а на трасу можна повернутися і у Глиниці. Весь цей відтінок дороги (непоганої грунтовки, котра набагато люб'язніша до ваших нервів, аніж понівечений асфальт у тій же Глиниці) - зо 20 км, може й менше, туристи тут не ходять, вони на лівому березі, а кілька дерев'яних храмів є і тут. Хоча шедеврів не чекайте.
Спочатку буде Біла. (48°19′03″ пн. ш. 25°52′59″ сх. д.). Там зо 600 жителів, і добра половина з них хоче на власній шкірі відчути всі переваги карпатського повітря, будуючись якомога ближче до вершин місцевих гір. Одна з них, здається, називається Дракулуй, хоча навряд чи тут водяться чорти.
Тут водиться дерев'яна церква - вона теж хоче ближче до неба, і йти до неї краще пішки, дуже там вже звивиста вуличка. Крихітна церква архангелів Михайла і Гаврила ховається за деревами, зовсім не бажаючи фотографуватися. Вона зведена у 1881 р., а через років так 120 понівечена бляхою, вагонкою і ще якимись сучасними будматеріалами. Малесеньку дзвіницю люди теж не пожаліли, понівечили своєю любов'ю до "охайності" і ремонтів.
У велетенському за площею Стрілецькому Куті - понад 2000 мешканців (деякі з них гучно маланкують взимку) і дві церкви. В центрі села - велика і малогармонійна мурована святиня, а дорогу до дерев'яної я вам не підкажу - будете питати, бо ще наплутаю. Здається так: біля нового храму звертаємо на південь, в гори, далі через маленький місток, далі не проґавити поворот праворуч, а там вже побачите.
Ця православна Миколаївська церква (1889) виглядає дуже задбаною. Охайне подвір'я зі старезними деревами, далі хвіртка до цвинтаря.
Чернівецький портал "Відідо" повідомляє про місцевий храм наступне: колись не так у Стрілецькому Куті, як у Ревному був монастир, що потрапив під гарячу руку австрійської секуляризації. Тоді його дерев'яну церкву начебто перенесли до Слободи-Комарівців. Місцеві вирішили збудувати дерев'яний храм, який нагадував би старий храм з обителі - і звели його, але не на монастирищі, а напроти місця з монастирем. Це дивно, там напроти не дуже розігнатися аж на цілий монастир буде де. Дотепер у Миколаївській церкві зберігаються кілька ікон з храму-попередника.
Ще в селі (ближче до межі з Білою) - охайна дерев'яна капличка і стара каплиця побільше, помальована в зелений колір - з написом "Гробниця воїнів, полеглих на полі битви Світової війни. 1914-1918".
На виїзді села - неймовірно гарні мозаїчні пілони від брами. Я люблю радянську мозаїку, вона все ще трапляється на старих автобусних зупинках, а от брама в смальті - явище не настільки розповсюджене.
Порпаючись в інеті, десь найшла інформацію, що у Ревному теж була дерев'яна церква. Як і була, ніхто вже того не пам'ятає - і всі скеровують до вже знайомої Миколаївської під горою в Стрілецькому Куті. Зате Ревне - село чесне. От по всіх селах стоять Будинки культури, а з культури там хіба репетиції хору ветеранів перед черговим концертом в райцентрі. Ревне пише чесно: Будинок фольклору. І правильно: село - колиска саме народного мистецтва, яким і є фольклор, і треба нести це звання із гордістю. Поруч з вогнищем фольклору - кам'яна блондинка зі снопом. Арійський замріяний тип - може, і не сніп це, а валькирячі крила, скинуті на певний час?
До Бурдею буде ліс, а в Бурдеї - вкрай несподівана об'їздна. З неї чудово видно найстаріший храм на цьому маршруті - Дмитрівську церкву з 1827 р. На той час турецьке панування вже було в далекому минулому, але будували як вміли і як пам'ятали - і як турки дозволяли: скромно, невисоко, без зайвих прикрас.
А в Коростуватій нас накрила гірська злива.
