Координати: 48°42′40″ пн. ш. 23°11′18″ сх. д.
До Ужгорода 115 км.
5-тисячний Воловець для переважної більшості туристів - лише перевалочний пункт до Подобовця-Пилипця чи просто до місць, розташованих ще далі від Львівщини, не більше. І кого цікавить, що люди тут селилися ще в епоху бронзи.
Воловець — значний залізничний вузел Закарпаття, тому не дивно, що міське життя, здається, підзаряджається від вокзалу. Саме поруч з ним виростають нові храми і вирує воловецький базар, в куточку, затиснений колією і ятками, тісниться напівжива воловецька австостанція (більшість народу все одно відправляється ловити транспорт на так званий "круг"). Чимало магазинів і кафе міста також зосереджені в цьому районі. Та Воловець — ще й високогірне поселення (середня висота – 500 м над рівнем моря), захищене горами Томнатик і Плай та хребтом Полонина Боржава.
Перша згадка про місто — під 1433 р., коли Воловець був власністю баронів Перені і феодалів Білкеїв. У 1625 р. поселення було подароване Олексі Шимону - начальником мукачівського гарнізону Яношем Балиндею. З тих часів у Воловці ніц не лишилося - тоді це було крихітне сільце, не більше. Ситуація змінилася хіба в ХІХ ст.: Воловець виріс, з 1830-х років тут виготовляли черепицю (шкода, що нині там мало дахів селища покриті черепицею), пізніше, вже на початку ХХ ст., запрацювали і тартак з лісопилкою. В 1872 р. італійські інженери протягнули залізницю через Карпати - і повз Воловець.
З назвою все зрозуміло: здавна місцеве населення займалося тваринництвом. Неподалік протікає й річка Волівчик, де пастухи колись напували худобу
Пам’ятками архітектури містечко небагате: місцеву дерев’яну Покровську церкву (XVIII) кілька років тому було забрано в Музей народної архітектури в Пирогово (Київ), від колись найкращого австро-угорського трампліну 1850-х рр. залишилися тільки бетонні тумби фундаментуу лісі.
Де зупинитися:
ü Турбаза «Плай», вул. Карпатська, 44, тф.: (03136) 22972, 22398.
